Вічний двигун – історія (частина 2)
В першій статті з циклу про вічні двигуни ми сказали, в середні віки багато хто намагався створити вічний двигун, але вчені встановили – це неможливо. Так з’явився закон неможливості вічного двигуна першого роду. Але що далі?
Вічний двигун другого роду.
У 18-му столітті поширення набули парові машини та механізми. Частина фізики, яка намагалася пояснити їх роботу і побудувати загальні закономірності створення теплових машин, стала називатися термодинамікою. А закон збереження енергії стали почали називати першим законом термодинаміки. Тому вічні двигуни, принципи роботи яких суперечили першого початку термодинаміки, стали називати вічними двигунами першого роду.
Але з’явилась інша теорія. Вчені розуміли, що робота в двигунах відбувається, коли гаряче тіло віддає тепло газу або пару і пар здійснює роботу, наприклад, рухаючи поршень. Здавалось, що можна відбирати в умовного «океану» енергію за рахунок зниження його температури, і цієї енергії вистачало б, щоб підтримувати роботу корабельного двигуна. Тільки ніхто так і не здогадався як зробити так, щоб енергія від більш холодного тіла перейшла до більш гарячого. А потім стало зрозуміло, що і це неможливо. Так Вільям Томсон, він же лорд Кельвін, сформулював принцип неможливості вічного двигуна другого роду у 1851 році.
Вічний двигун «третього роду».
Чесно кажучи, такого терміну офіційно не існує. Але вчені все ще намагаються створити вічний двигун. Тепер деякі з винахідників хочуть отримати енергію з «нічого», яке взагалі-то не нічого, а «фізичний вакуум». Можливо з нього можна отримувати безлімітну кількість енергії. Але здається, що це такі самі відчайдухи, які створювали вічні двигуни в середньовіччі.
В наступних статтях розглянемо реальні проекти, які мали б бути вічними двигунами. А якщо вам потрібні запчастини на ваш автомобіль, то вони тут – https://exist.ua/avtozapchasti/
