Водійські права без нервів чи з пекельним іспитом — як це у світі
Процес отримання водійського посвідчення у світі може бути як звичайною формальністю, так і справжнім марафоном нервів. Для мільйонів людей це символ свободи, проте складність шляху до омріяних «прав» суттєво різниться залежно від країни. І якщо українці нарікають на черги в сервісних центрах, то в інших державах більшість кандидатів просто не здатні пройти випробування.
Найважчі іспити — в Азії
Китай. Теоретичний тест тут нагадує відбір у пілоти — із понад тисячі питань випадково обирають сто, і лише якщо кандидат правильно відповідає щонайменше на дев’яносто, він отримує шанс рухатися далі. Варто припуститися більш ніж десяти помилок — і все, підготовку доведеться починати з нуля. Така жорстка система, за словами інструкторів, виховує уважність і дисципліну за кермом.
Японія. Тут водійські іспити — перевірка не лише навичок, а й психіки. Будь-яка дрібниця — перевищення швидкості на 1 км/год чи неправильний рух під час маневру — автоматично означає провал. Не дивно, що японські водії вважаються одними з найакуратніших у світі.
Африка — навпаки, мінімум вимог
Уганда. Іспит із теорії тут радше формальність: щоб пройти, достатньо дати правильну відповідь лише на чверть запитань.
Єгипет. Письмовий тест з’явився відносно недавно і містить лише десять питань. Багато новачків зізнаються, що вивчають правила вже «на ходу», а не перед іспитом.
Бурунді. Тут від кандидатів не вимагають навіть обов’язкових годин практичного водіння, що, на жаль, призводить до високого рівня аварійності на дорогах.
Де цінують досвід
Австралія. Місцеві водії проходять справжню «школу виживання». Перед отриманням посвідчення потрібно провести за кермом щонайменше 120 годин разом з інструктором, причому частина цієї практики — у нічний час. Навчання дороге, але й результат відчутний — випускники демонструють одну з найнижчих аварійних статистик у світі.
Україна — баланс між вимогливістю та реальністю
Українська система отримання прав загалом відповідає європейським стандартам: скласти іспити з першого разу вдається лише близько третині кандидатів. Водночас у порівнянні з Японією чи Китаєм наш підхід виглядає поміркованим.
Та головне — не кількість питань чи годин за кермом, а усвідомлення того, що кожен водій несе відповідальність за життя — своє і чужих. Саме це розділяє справжніх водіїв від просто власників прав.
















Питання на теоретичному іспиті викликають істерику у медиків (наприклад, правильна відповідь на одне з них- дати постраждалому нітрогліцерін).
Я не знайшла пояснення навіщо у сервісному центрі перед екраном комп’ютера на іспиті стоїть білий екран, через який кандидат має виглядати як злочинець, щоб прочитати питання і потрапити мишкою на відповідь.
Друге випробування не іспитом з практики. Справжнє випробування ухватити той талончик на іспит у сервісному центрі. А вимоги на іспиті такі, що скоріше створюють аварійну ситуацію ніж запобігають, наприклад щоразу, якщо між припаркованими зарава автомобілями є 100 м, ти мусиш туди звертати і одразу обʼїзджати, і знову звертати. Звичайно з клацаннями поворотників. Іноді щоб виїхати, треба довго чекати. Так їздять лише учні. На іспиті одразу може завершитись іспит, якщо з переляку не роздивився і парконувся, а виявилось що то смуга руху громадського транспорту. Там дійсно паркування- порушення. Але чому там припарковані машини, до біса машин, а поліція їздить і не реагує.
Я завжди буду памʼятатимяк гірко плакала дівчинка за те паркування. Інструктор мені одразу сказав: тут просять зупинитись, але не можна тому що. На мож: а чому припарковані? «А де їм паркуватись?».
Складання іспитів у нас, це квест, який мало нагадує перевірку знань та навичок