Маловідомі КРАЗи: КрАЗ 256Б1−030

22 червня, через два місяці після вибуху, на КРАЗ прийшло замовлення на самоскиди, які б могли працювати в умовах високого радіаційного зараження. Про створення потрібної техніки можна знімати окреме кіно. Хоча, як і про кожного, хто брав участь у ліквідації.

Тут було усе. І ідіотизм чиновників, які і досі намагались приховати правду, а тому вимагали вбудувати свинцову капсулу для водія всередині серійної кабіни, аби ніхто не здогадався для чого призначені автомобілі. І героїзм інженерів, яким довелось створювати незвичайну техніку, а також дуже оперативно вирішувати проблеми, що виникали під час зміни конструкції. І не менший героїзм простих працівників, які збирали машини в три зміни, розуміючи що кожен день коштує життів.

Капсулу для водія створювали зі сталі та свинцю. Спочатку брали сталеві листи товщиною 3 міліметри, а потім заливали простір свинцем. Товщина капсули на підлозі була 3 сантиметри, з боків – 2,5 сантиметри, а на даху – 1,2 сантиметра. На перший самоскид свинець збирали усім Кременчуком. На повну партію довелось доставляти тяжкий метал аж із Казахстану. До речі, іронія долі – привезти свинець із іншого края Радянського Союзу встигли, а от привезти склопакети з Москви чомусь ні. Тому кабіна перших восьми самоскидів мала лише лобове скло та 4 великих сферичних бокових дзеркала.

Капсула в результаті мала вагу близько трьох тон. Тому довелось терміново укріплювати конструкцію рами, причому лише зліва, адже капсула розміщувалась збоку. І велика вага була не тільки тому, що використовувався свинець. Все було максимально герметизовано, тому довелось використати багато додаткових систем, у тому числі фільтровентиляційна установка. До речі, товщина скла складала 75 міліметрів!

Перша машина виїхала з воріт заводу вже 10 липня і відразу після тестів поїхала в Чорнобиль. Останній з вісімнадцяти самоскидів відправився у зону ліквідації 27 липня. Жодна з машин, звичайно, не збереглась – всі вони були поховані в одному з багатьох чорнобильских могильників.